Гриби, які ми знаємо в обличчя

Я — білий гриб, король лісу. Ніжка в мене товста, як бочечка, а м'якоть на зрізі лишається білою. Шукай мене під ялинами та дубами.

Натисни на мої жовті трубочки — і вони посиніють. Не лякайся, я їстівний!

Мою руду шапку видно здалеку. А ніжка в мене в темних лусочках, наче в ластовинні.

Я росту під березами, тож шукай мене там, де біла кора. Ніжка в мене біла з темними лусочками, а м'якоть майже не змінює кольору на зрізі.

Моя шапка слизька й блискуча, ніби змащена маслом. Шкірку з неї знімай до готування. Кільце на ніжці — мій знак: у зернистого маслюка його немає.

Шапка в мене наче оксамитова, а в посуху вкривається тріщинами. Трубочки жовті, з великими кутастими порами. Я скромний бурий гриб, але їстівний.

Я — лисичка, золота й лійкоподібна. Замість пластинок у мене товсті складки, що збігають на ніжку, а м'якоть біла й пружна, мов гумка. Якщо знизу тонкі часті пластинки, то це не я.

Я — опеньок, і ніколи не росту сам: нас на пеньку ціла родина. На ніжці в мене тонке кільце, а пластинки світлі, не сірчано-жовті. Сирим мене не їж: спершу відвар, потім сковорідка.

Я — рижик. Шапка в мене оранжева, з темнішими колами, а де мене торкнулися, вона й пластинки зеленіють. Шукай мене під соснами, на піщаному ґрунті.

Я — парасолька, найвищий гриб на галявині. На ніжці в мене візерунок, як на зміїній шкірі, а широке кільце легко пересувається вгору й вниз. Бери тільки дорослі, розкриті шапки, а сумніваєшся — залиш.

Я — сироїжка зеленувата, суха й матова, сіро-зелена, а в посуху моя шкірка тріскається зеленими лусочками. Ніжка в мене біла, крихка, без кільця й без мішечка біля основи. Це головне, чим я відрізняюся від блідої поганки.

Я — печериця. Росту на луках і пасовищах, гуртом, а не в глибокому лісі. Пластинки в мене спершу рожеві, потім шоколадні, і білих пластинок у дорослої печериці не буває. Мішечка біля основи ніжки в мене немає.